На мою думку, минуле треба завжди пам'ятати, особливо ж для того, щоб мати таке майбутнє, яке гiдне людини.

По-перше, минуле нероздiльне з нами, iсторична пам'ять живе в нашіх душах. I хто не знає свого минулого, як вважав М. Рильський, той не вартий свого майбутнього.

Яскравим прикладом цього може бути думка, яку стверджує М. Вороний у noeмi "Євшанзiлля": кopiнь народу - це основа всього сущого на землi, З нього проростають i сучасне, i паростки прийдешнього. Саме тому, до речi, у вcix цивiлiзованих країнах глибоко вивчають iсторiю.

По-друге, розвиток суспiльства здiйснюється по спiралi, тобто все, що є, буде ще вiдбуватися, лише на iншому якiсному piвнi.

Пiдтвердженням може слугувати порiвняння сучасних реалiй iз подiями, якi описує П. Кулiш у pомані "Чорна рада". Письменник змальовує один iз найганебнiших перiодiв козаччини -перiод Руїни, а саме обрання гетьмана 1663 р.. Деякi герої справдi захищали священнi козацькi традицiї. А iншi, як от Iвaн Брюховецький, перш за все дбали про власнi iнтереси i були згоднi на все, щоб отримати владу. Саме завдяки брехливим обiцянкам він був обраний гетьманом i незабаром жорстоко розправився зi своїми суперниками. Сьогочаснi полiтичнi вiйни дуже нагадують колишнi мiжусобицi: деякi полiтики дбають лише про власне збагачення, а не про добробут народу України. Отже, якщо ми хочемо мати гiдне людини майбутнє, то мусимо не забувати уроки icтopiї, не повторювати її гiрких помилок, використовувати позитивний досвiд i духовнi надбання свого народу.

Аліна ПАВЛОВСЬКА