Всесвітньо відомий ліричний тенор, народний артист СРСР і України, Герой України, лауреат Ленінської премії, кавалер Ордена Дружби Народів (1982 р.) і Почесного Командора Італійської Республіки на початку свого трудового життя працював асистентом кафедри нарисної геометрії і інженерної графіки Донецького індустріального інституту. І, слід зауважити, непогано працював. Він за 9 років свого асистентства встиг побувати в ролі секретаря кафедри, члена методичної комісії, написати разом з колегами декілька методичних посібників, у тому числі альбом для деталювання, який містив у собі 100 креслень на форматі А2. Така робота варта доброго підручника з нарисної геометрії. А на засіданні методичної комісії у червні 1962 року, коли перевірялася якість студентських креслень, Анатолій Борисович першим помітив помилку на одному із креслень, підписаному молодим викладачем, і сказав: "Так цей пристрій не працює!". Той викладач тепер сам очолює методичну комісію кафедри, за 40 років спільно з колегами перевірив декілька тисяч таких робіт, але й донині пам'ятає зауваження Анатолія Борисовича, пам'ятає креслення, пристрій, зображений на ньому, і прізвище студента, який виконав те креслення. Це щодо професійності Анатолія Борисовича як викладача. Тут слід зауважити, що свої обов'язки як викладача він виконував паралельно із заняттями співами (уроки у А. Н. Коробейченка, репетиції, виступи в художній самодіяльності і таке інше). Що ж до його творчості як співака, то увесь світ визнав Анатолія Солов'яненка як зірку першої величини на небосхилі оперного мистецтва. Але незважаючи на це, він завжди був скромною і доброзичливою, спокійною і врівноваженою людиною і таким залишився навічно у нашій пам'яті.

Пригадується новорічний вечір 31 грудня 1961 року, святковий концерт у Великій актовій залі 1-го навчального корпусу ДПІ, де виступали учасники художньої самодіяльності, СТЕМ (Костя Валіц в ролі Амстердамського - майстра дамського), потім конферансьє об'явив пісню і співака, а мікрофон прибирають зі сцени. Моя дружина запитує: "Так наче ж пісню об'явили, а чому ж мікрофон прибрали?" - Кажу їй: "Зачекай, цьому співакові мікрофон не пртрібний". На сцену вийшов Анатолій Борисович. Коли він заспівав, величезна зала наповнилася його голосом - усі присутні затамували подих, а коли він скінчив співати, публіка вибухнула бурхливими оплесками!

Потім Анатолій Борисович виступав перед учасниками Міжнародного жіночого форуму у Москві, були якісь відбіркові конкурси, після чого Солов'яненко у складі групи артистів поїхав до Італії на стажування у знаменитому театрі "Ла-Скала". Через рік він приїхав на канікули, заходив на кафедру, багато розповідав про те, як їх зустріли в нашому посольстві у Римі, як і чого навчали знамениті італійські співаки, навіть про побутові умови, в яких вони працювали і відпочивали, про дозвілля і інше. Усім членам кафедри подарував сувеніри із Італії. Крім інших речей було багато кольорових листівок з краєвидами Неаполя, Рима, Мілана.

Майже завжди, коли Анатолій Борисович приїздив до Донецька, він заходив на кафедру, розповідав про себе, про своїх колег по мистецтву, розпитував про життя на кафедрі. А одного разу в черговий приїзд він розповідав нам про поїздку до Австралії у складі групи артистів, в якій був і Микола Кондратюк. А Микола Кондратюк тоді співав багато народних пісень. І дуже багато австралійських українців запрошували його до приватних будинків, просили співати українських пісень. Коли він співав, у слухачів із очей сльози котилися градом! Ось як цінується вісточка з далекої рідної Батьківщини, особливо коли вона залишається недосяжною! І яку ж силу має пісня, якщо вона написана справжнім митцем і виконана великим артистом!

І дотепер дуже зворушливо звучать пісні, яких співав Анатолій Борисович на природі - чи то сам, чи в супроводі хору (є записи). Складається враження, що сама природа зливається з його піснею і рідна земля своєю енергією підсилює його голос, який западає глибоко в душу і запам'ятовується надовго.

Для увічнення пам'яті Солов'яненка А.Б. його ім'я присвоєно Донецькому театру опери та балету, поблизу якого йому споруджено пам'ятник у повний зріст в образі герцога з відомої опери. Мабуть, це не випадково. Бо в 70-80-і роки в Донбасі його називали шахтарським герцогом.

У 2010 році в Донецькому національному технічному університеті була заснована стипендія імені А.Б. Солов'яненка. А 15 червня 2010 року перші троє відмінників факультету інженерної механіки і машинобудування отримали сертифікати на цю стипендію. Вручала сертифікати Світлана Дмитрівна Солов'яненко - дружина Анатолія Борисовича

А. КОЛОМІЄЦЬ, професор