Насиченим на творчi подiї видався листопад на нашiй кафедрi. По-перше, цього року в Олiмпiадi з української мови забажало взяти участь набагато бiльше студентiв, нiж намiчалося спочатку. Це не дивно, якщо зважити на те, що претенденти на перемогу з факультету економiки i менеджменту традицiйно мають фонову пiдготовку вищу, нiж їх конкуренти з iнших спецiальностей. Але вже другий рiк усiм їм кидають виклик студенти економiчного коледжу.

Отже, цього року працювали паралельно двi комiсiї, якi об'єктивно звiшували, хто ж найсильнiший. Про гостроту боротьби свiдчать пiдбитi пiдсумки: перше мiсце присуджено С.Великохатько (ЕТ-02), друге - О.Єлисєєвiй (ЕПР-02а), третє подiлили К.Рачкова (ЕПР-02 а), I.Стрєльцова (ЕМ-02) та О.Дейниченко (УТР-02б).

Як бачимо, усi призовi мiсця посiли дiвчата. Виходить, у технiчному унiверситетi розквiтає iнтелектуальний матрiархат? Поки чоловiки аналiзуватимуть цей факт, до уваги читачiв пропонуємо уривки з призових творiв. Ну, здавалося б, що нового можна сказати про майбутню професiю чи найвидатнiшу людину України? Але судiть самi.

Нiна Карпачова - омбудсмен України, тобто уповноважений Верховної Ради з прав людини. З її появою помiтно змiнився морально-психологiчний клiмат в Українi - люди вiдчули себе бiльш захищеними. За досить короткий час панi Карпачова та її команда надали допомогу багатьом людям: чорнобильцям, шахтарям, дiтям-сиротам, ув'язненим, ветеранам вiйни, iнвалiдам, пенсiонерам, врятували за кордоном наших морякiв-заручникiв, звiльнили проданих у рабство українських жiнок.

Так сталося, що пiд час нагородження переможцiв VI всеукраїнського конкурсу шкiльних робiт-есе з прав людини я мала змогу особисто познайомитися з омбудсменом. З того часу панi Карпачова, людина з щирим серцем i величною душею, невичерпне джерело спiвчутностi, турботи, сили та мужностi, - мiй кумiр. Дуже символiчно те, що омбудсменом України стала жiнка, яка неначе є втiленням нашої матiнки Вiтчизни, що стоїть на вартi iнтересiв свого народу.

Олександра Кисельова,
гр. ЕПР-02б.

Економiст - це не просто людина, яка працює з папiрцями, цифрами, рахунками. Уявiть, скiльки хисту треба мати, щоб простежити за всiма операцiями, пiдрахувати все, проаналiзувати ситуацiю, щоб знати заздалегiдь, користь чи збитки вiщує та чи iнша дiя, перевiрити, проконтролювати i таке iнше. Крiм того, вiд нього залежить доля iнших людей-працiвникiв, власне пiдприємства, а також навколишнього середовища .

Мене ця професiя приваблює ще й тим, що вона має дуже великий потенцiал, а її вплив на наше життя безперечний. Так хотiлося б щось у нашiй країнi змiнити на краще! Тож спробуймо зробити свiй внесок у скарбницю iсторiї такої прекрасної i складної професiї, як економiст.

Економiчна полiтика - дуже примхлива панi. Її наслiдки важко передбачити. Вона залежить вiд багатьох факторiв, iнодi зовсiм не пов'язаних з економiкою. Тому, я гадаю, економiст повинен бути фахiвцем не тiльки у своїй областi, а ще й трохи полiтиком, дипломатом, соцiологом, тобто досить ерудованою людиною, щоб помiчати зв'язок тих чи iнших явищ з окремими фактами i потiм правильно це використовувати.

Iрина Стрєльцова,
гр.ЕМ-02.

Моя майбутня професiя поєднала в собi i дитячi мрiї, i захоплення вже дорослої людини. В дитинствi я хотiла стати викладачем, бо дуже любила спiлкуватися з людьми, часто пояснювала своїм маленьким друзям те, що, мабуть, сама ще не розумiла. Тепер я вважаю, що нашiй державi дуже необхiднi спецiалiсти з економiки. Суспiльство - це моє життя, i робити його кращим - це мiй обов'язок. I вже не дуже важливо - стану я викладачем i буду вчити людей думати й аналiзувати чи працюватиму в сферi економiки на користь державi й суспiльству.

Свiтлана Великохатько,
гр.ЕТ-02.

Пригадую слова вiдомого українського фiлософа, спiвака, вiчного мандрiвника Г.С. Сковороди: <Сродна праця - це та, до якої лежить душа, до якої маєш нахил>. Україна зараз стоїть поряд iз малорозвиненими країнами Африки. Хiба це не образливо? Ми маємо родючу землю, багатi природнi ресурси, працьовитих людей, а живемо у злиднях. I саме економiсти мусять подбати про те, щоб вивести країну з кризи. Може, i мої зусилля допоможуть щось змiнити?..

Тепер по-друге. На кафедрi працюють настiльки захопленi своєю роботою спецiалiсти, що за дуже короткий термiн i студентiв заохотили до опанування української мови. I коли було призначено день її святкування, iнiцiативна група не зговорюючись запропонувала неофiцiйну назву - "Педагогiчна скарбничка". Кiлькiсть бажаючих взяти участь у концертi прийшлося обмежувати через конкурсний вiдбiр. Один iз заочникiв, заглянувши на кафедру пiсля занять, здивовано розвiв руками:"Ну прямо унiверситет культури!" (за кожними дверима йшли репетицiї).

Аж ось i свято. Публiка (прийшли навiть чиїсь бабуся i батько) заздалегiдь займала мiсця в залi, проходах i закапелках, хтось навiть спробував потiснити ведучих за столиком: "Та я тут з краєчку..." Дехто з починаючих артистiв не витримував творчої сверблячки. Коридором, не звертаючи уваги на зустрiчних, лiтав Д'Артаньян, прогулювалися парубки в прикидах "укрмодерн>, купкувалися "бабусi" в кумедних халатах, бухтiв щось пiд нiс (роль?) юнак у тельнику, задумливо чухав потилицю Тарас Бульба. Мiй колега, проходячи повз них, не витримав i помацав пузо у Тараса: "А воно у Вас справжнє?" Той вiдверто зiзнався: "Нi. У нашiй групi є гример, це вiн придумав".

Нарештi починається. Завкафедри професор Л.П. Семенова привiтала присутнiх, вручила грамоти переможцям Олiмпiади. Слухаючи її урочисту промову, дехто очима запитував: "Отже, знов про навчання?". Звичайно, вони давно зрозумiли його головний принцип: "Якщо хочеш бути розумним, навчися розумно запитувати, уважно слухати, спокiйно вiдповiдати i замовкати, коли нiчого сказати".

Але, як вiдомо, освiта розумному показує, що вiн мало знає, а в нерозумного породжує iлюзiю, що вiн знає багато. Навчаються люди не тiльки в унiверситетах. Артисти-студенти глядачам розказали i наочно показали, що таке традицiйна вузiвська i нетрадицiйна сiмейна (батькiвська, материнська, дiдова й бабусина) педагогiка, як виховують i перевиховують новачкiв i вiдмiнникiв у гуртожитку i на дискотецi, чим закiнчуються уроки життя.

На груповi i сольнi номери (гр. ЕТ-02, Є.Лєвєнок, Д.Кудрявцев, О.Рудь, О.Пашинська, О.Овчаренко, Л.Риковська) глядачi реагували оплесками, а нерiдко i гучним смiхом.

Знання знаннями, але не буває нормального студентського життя без кохання, що довели О. Молочо, Н. Рубльова, О. Iванова й О. Антоменюк.

Про уроки класикiв Т. Шевченка i П. Глазового, чому i як навчатися сьогоднi, нагадав квартет iз гр. ОА-02в. Не обiйшлося й без рекламних пауз, у яких студенти гр. ЕМ-02 довели, що конспект - найдорожчий скарб спецiалiста, а запорiзькi традицiї треба наслiдувати нашiй вiйськовiй кафедрi.

Поки артисти демонстрували глядачам красу i багатство української мови, мої колеги, розчинившись у студентськiй масi, уболiвали за них. I тiльки я знала, скiльки сил i здоров'я вклали викладачi й лаборанти, щоб перетворити звичайних студентiв на цiкавих людей, а коледжан, першокурсникiв i старшокурсникiв об'єднати в колектив однодумцiв.

Швидко проминув час. I коли на завершення вечора зi сцени пролунала "Величальна пiсня викладачам", написана студентами, як i "Гiмн навчанню", спецiально до цiєї дати на знак вдячностi своїм наставникам, для останнiх це стало, звичайно ж, приємним сюрпризом.

О.Дмитрiєва,
ст. викладач кафедри української
та росiйської мов.